Перекладач

четвер, 16 лютого 2017 р.

Йосип Сліпий - поборник Христової церкви


17 лютого виповнюється 125 років від дня народження кардинала Йосипа Сліпого – Патріарха Української греко-католицької церкви, яку він очолював з 1944 до 1984 року. Його постать в  історії української релігії  - явище унікальне, адже із 45 років гонінь українських греко-католиків тяжкий хрест керівництва церквою-мученицею упродовж 40 років лежав на його плечах . Як наступник митрополита Андрея Шептицького кардинал Йосип Сліпий  був продовжувачем справи розбудови та зміцнення УГКЦ як частини Вселенської Церкви.


Напис « Per aspera ad astra» («Крізь терни до зірок»), який є на гербі владики, підтверджує  тернистість його життя та боротьби.
Народився Йосип Сліпий 17. 02.1892 року в селі Заздрість, що на Тернопільщині, у багатодітній родині. Батько – Іван Коберницький-Сліпий, мати – Анастасія Дичковська. У селі дід Йосифа мав прізвисько «Сліпий», яке за ним закріпилось від одного з предків, якого у 1709 році поплічники царя Петра І осліпили за те, що він воював під Полтавою на стороні гетьмана Мазепи.
Провчившись у сільській школі, Йосиф вступає до Тернопільської гімназії, яку закінчує у 1911 році з відзнакою, а згодом до Львівської греко-католицької семінарії. Митрополит Шептицький звертає на нього увагу  та у 1912 році висилає Сліпого на навчання до Австрії в Інсбрукський університет, де він згодом захищає докторську дисертацію. 30 вересня 1917 року  Андрей Шептицький посвячує Йосифа Сліпого у сан священика. У 1920-1922 роках він продовжує навчання в університетах Риму, де здобуває ступінь  приват-доцента після написання богословської праці. Й.Сліпий вражав глибиною філософсько-богословських роздумів, вивчав церковне мистецтво, історію, археологію, класичні та сучасні мови. Митрополит Андрей Шептицький не просто вирізняв з-поміж інших Йосипа Сліпого, а й сприяв його сходженню ієрархічними щаблями. Після повернення із закордонних студій до Львова  Йосифа Сліпого митрополит пойменував доктором богослов’я в духовній семінарії, а у 1926 році  він був призначений її ректором. Отець Й.Сліпий одразу увійшов в ритм  активного життя церкви. Взявся за видання журналу «Богословія», де багато писав та друкувався, був одним із засновників Богословського наукового товариства. Заслуговували уваги його наукові розвідки, присвячені Пресвятій Трійці й Святому Духу, схоластичним поглядам теолога Томи Аквінського та іншим теологічним темам. У 1928 році з благословення митрополита Андрея отець Й. Сліпий реорганізовує духовну семінарію у богословську академію, де стає її першим ректором. Тут зосереджуються найкращі наукові сили, залучаються до співпраці й світські вчені. Академія збагатилась безцінними рукописами, стародруками, різноманітними архівними матеріалами. Разом із А. Шептицьким Й.Сліпий розглядає заснування академії як перехідний етап до створення Українського католицького університету, котрий для українців мав би стати  «альфою та омегою національних змагань». З приходом у 1939 році        « перших совітів»  А.Шептицький клопоче перед Ватиканом затвердити на митрополичому престолі як свого спадкоємця отця Сліпого. Цього року відбулася хіротонія отця Йосифа на єпископа. Символічно, що, замість єпископського жезлу, із рук Шептицького він отримує дерев’яний посох, який  колись належав єпископу Йосифу Боцяну. З цього часу на плечі єпископа Сліпого лягають чи не найскладніші випробування долі. У 1941 році при відступі червоної армії зі Львова Йосифа Сліпого разом з іншими священиками  вивели під стіни собору св.Юра на розстріл. На отцеві більшовики  роздерли рясу. Так  під дулами танків, гармат та скорострілів священики простояли 2-3 години в очікуванні смерті. Але доля змилосердилася і старшина відпустив їх додому.  Після смерті А. Шептицького  у 1944 році Йосиф  Сліпий посідає  митрополичий престол УГКЦ. Його призначення збіглося із окупацією Західної України радянськими військами та приєднання її до складу УРСР, а відтак із наступом радянської влади на греко-католицьку церкву. УГКЦ була заборонена, а митрополита з усім єпископатом заарештували. Майже 18 років тривало ув’язнення Йосипа Сліпого по різних таборах ГУЛАГу – Потьма, Печора, Мордовія…


Та ніщо не змогло зламати митрополита. Він продовжував свою душпастирську діяльність – таємно відправляв служби, писав наукові трактати та послання до вірних в Україні, листувався із сестрами з підпільного монастиря св.Вікентія. Незважаючи на тяжкі недуги та фізичне виснаження, він не зрікся відданості своїй церкві та українському народу. Не залишилось непоміченим його служіння і світовою спільнотою. Завдяки клопотанням Папи Римського Іоанна ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді у 1963 році Микита Хрущов дав дозвіл на звільнення митрополита та його від’їзд на Захід. 
У 1965 році Папа Павло VI надав Йосипу Сліпому звання  кардинала, а у 1975 році - титул Києво-Галицького патріарха, незважаючи на те, що Ватикан не визнав за УГКЦ  статус патріархату. Під час перебування у Римі, він розгортає роботу з реорганізації  та зміцнення УГКЦ. За його ініціативи тут побудовано собор святої Софії у староукраїнському стилі  ( з мозаїками та іконостасом Святослава Гординського, іконами Ювеналія Мокрицького), засновано Український католицький університет ім. св.Климентія  та шість його філій по світу. Покликав до життя Велику та Малу семінарії. За кілька років він об’їхав українські поселення в Північній та Південній Америці, Європі та Австралії. Його приймали найвищі посадовці світу. Йосиф Сліпий засновував монастирі, розвивав видавництва й, поміж іншого, завжди відкладав частину накладу книг для потреб майбутньої України. Йосиф Сліпий залишив цікаву історію українського католицького шкільництва, галерею портретів видатних діячів Вселенської Церкви: її вчителів Єфрема Сірина,Йосафата Кунцевича, оборонців унії -  Андрея Шептицького й єпископа Йосифа Боцяна та інших. В цілому науковий та пастирський доробок Йосифа Сліпого налічує 12 томів. Передбачаючи майбутнє своєї держави, придбав у центрі Вашингтона будинок для філії Українського католицького університету, який, після здобуття Україною незалежності, заповів передати нашому посольству. Патріарх Й.Сліпий до кінця життя не змінив радянського паспорта – він залишався громадянином тієї держави, де перебувала більшість його вірних. Він часто згадував жахливі моменти свого життя і дякував Всевишньому «…за те, що мене били в тюрмах і били на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби! Прощаю їм усім…».      7 вересня 1984 року на 93 році життя згасла зірка  подвижника Христової віри - кардинала,  Верховного архієпископа УГКЦ Йосифа Сліпого. Українці з усього вільного світу приїхали аби попрощатись із своїм пастирем. Заупокійну архієрейську  службу відправив Блаженніший Мирослав Любачівський за участю численного духовенства. Виконуючи волю покійного, його хоронили у важкій кедровій домовині (як нагадування про сибірське заслання) та у епітрахилії, яку йому вишили українські жінки Англії. Згідно його заповіту, прах Блаженнішого Патріарха було перепоховано у 1992 році у крипті  собору св. Юра. 

Так український мученик за християнську віру повернувся у рідну землю після багатьох років страждань та поневірянь.


 Галина Гораль, заст.директора Буської ЦБС по роботі з                                 дітьми

Немає коментарів:

Дописати коментар