Перекладач

середа, 1 лютого 2017 р.

Голокост - трагедія єврейського народу

Цьогоріч виповнюється 75 років з часу масового винищення німцями єврейського народу в Україні. В світовій історія ця акція відома під назвою Голокост.
1 лютого у приміщенні актової зали Буської музичної школи відбулась година історичної пам’яті "Голокост – трагедія єврейського народу".
Під час заходу директор районної бібліотеки для дітей Галина Гораль розповіла учням 7-Б та 9-их класів Буської ЗОШ 1-111 ст. №2 про трагедію єврейського народу, акцентуючи увагу на конкретному прикладі із життя єврейського рабина Девіда Кахане (1903 – 1997рр.).


Ця людина, переживши лихоліття у Львівському гетто та Янівському концтаборі для євреїв, рятуючи своє життя, знайшла прихисток у митрополита Андрея Шептицького. Про ці трагічні події рабин згодом описав у своїх спогадах – «Щоденнику Львівського гетто». Загалом у гетто та концтаборі упродовж 1941-1943 років були вбиті 250 тисяч євреїв.
Митрополит Андрей, його брат Климентій Шептицький та греко-католицькі священики надавали всебічну підтримку євреям, переховуючи їх у монастирях, а їхніх дітей – у дитячих будинках та сиротинцях. Ці діти перебували під особливою опікою Юзефи Вітер, котра була очільницею жіночих студитських монастирів.
Німецькі окупанти знали про прихильність А. Шептицького до євреїв і часто проводили рейди з обшуками в його помешканнях. Проте, митрополит все ж переховував деякий час рабина у власній бібліотеці, про що знали лише троє людей з його найближчого оточення. Згодом отці-студити прихистили єврейського релігійного діяча, переховуючи його чотири місяці на горищі монастиря.
За цей час на зміну окупаційному фашистському режимові прийшов знову радянський і Д.Кахане, як польський підданий, виїхав до Польщі, де служив головним рабином Війська Польського. У 1949 р. він переїхав до Тель-Авіву і був головним рабином Військово-повітряних сил Ізраїлю.
Участь у цьому заході взяла також завідувач відділу культури Буської РДА Людмила Ціхоцька, яка розповіла цікаві факти з життя євреїв, котрих наприкінці 16 ст. в Буську налічувалось близько 200 осіб. В основному вони займалися ремісництвом та торгівлею.


У 1635 році в Буську євреї мали 56 будинків, які прикрашали балкони, оздоблені кутими виробами найчастіше у вигляді свічників. До середини 19 ст. в місті були дві деревяні синагоги. А у 18 ст. побудована мурована синагога поблизу площі Ринок. У 1934 році у школах Буська навчались 259 єврейських дітей.
У 1943 році на території площі Ринок в Буську було створено гетто для євреїв, так званий табір примусового утримання і праці, огороджений колючим дротом. В ньому перебували близько 7,5 тисяч євреїв. Ніхто не мав права залишати табір, лише одна година на день була відведена їм на закупи. Всі статки євреїв німецькі фашисти конфісковували. У січні цього ж 1943 року німці стратили майже всіх євреїв міста, лише сорокам із них вдалося врятуватись від розстрілів.  
 14-23 серпня 2006 року члени громадської організації «Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять» провели пошукові роботи в Буську на місці, де, згідно із свідченнями місцевих мешканців, під час фашистської окупації відбувалися масові розстріли єврейського населення. Вдалося віднайти рештки 450 людей, зокрема 26 дітей. Розрахункова кількість розстріляних – понад тисяча осіб.
Дуже цікаві свідчення про розстріли євреїв в Буську надала Лідія Броніславівна Чигир, яка була свідком цієї страшної трагедії – Голокосту.



Пані Лідії в цей час було сім років. Вона разом з батьками проживала неподалік єврейського кладовища (окописька), яке було огороджене високим муром і мало дві брами. Коли німці у 1943 році масово розстрілювали євреїв, їхні тіла, за словами очевидиці, завозили на цвинтар через віддалену від житлових будинків браму. На територію кладовища вбитих завозили на підводах та грузовиках близько 5 години ранку і просто скидали у заздалегідь вириті ями. Деякі з жертв були ще живі, коли їх закопували, бо ще якийсь час звідти доносились страшні крики, стогони і просьби про допомогу.
Лідія Броніславівна також розповіла, як до її матері прийшла єврейка Мася, що втекла з гетто і просила прихистку. У неї була висока температура, мати якийсь час переховувала її в стодолі. Згодом рейди німців почастішали і, аби не нашкодити своїм рятівникам, Мася вирішила покинути цю родину.
Уже в цей час німці під час обшуків знаходили євреїв, котрих переховували українці, наражаючи цим свою родину на небезпеку. За такі вчинки фашисти розстрілювали не лише тих, хто ховався, а й усіх, хто цьому сприяв.
Лідія Броніславівна та інші старожили міста у 2006 році вказали іноземним дослідникам Голокосту ймовірні місця 17 масових захоронень євреїв на бузецькому кладовищі. «Це була страшна трагедія, не дай Бог, щоб таке повторилось з будь-якою нацією», – зазначила Л.Чигир.
Участь у заході взяв також перший заступник голови Буської РДА Олег Ільків. Він розповів про акти вандалізму щодо єврейських поховань на наших теренах в часи більшовицького режиму і наголосив, що Голокост повинен стати для нас повчальним уроком і засторогою того, що ніхто в світі не має права забирати людське життя.



Працівники бібліотеки організували цей захід з метою пізнання трагічних моментів в історії краю та запобігання проявам ксенофобії й вандалізму серед підлітків. В Буську в довоєнні часи проживали люди різних національностей, які, поряд з місцевим населенням, творили історію та культуру нашого краю. Тому маємо обовязок  пам'ятати про це і з пошаною ставитись до їхніх культурних надбань.




Іванна Якимишин, бібліотекар Буської районної бібліотеки для дітей.

Немає коментарів:

Дописати коментар