Перекладач

пʼятницю, 5 червня 2015 р.

Антоній Шнайдер - дослідник історії Буська

 Історія міста Буська має глибоке коріння. Про нього згадується в «Повісті временних літ» та в інших давньоруських літописах. У ХІХ столітті інтерес до історії нашого міста проявляють дослідники Б. Фалінський, В. Площанський, А. Шнайдер. Так у 60-их роках швидкого розвитку набуває археологічна наука. Вивчення минувшини сприяло наданню дослідникам престижного титулу заслуг перед батьківщиною. Прислужитись цій благородній справі виявив свого часу бажання і Антоній Шнайдер.



 Його праця «Місто Буськ. Венеція польська» - це грунтовне  історико-краєзнавче дослідження минулого нашого міста. Тому  будь-яка нова інформація, пов `язана з іменем дослідника, є цікавою для багатьох мешканців Буська. Антоній- Юліан Шнайдер народився 9 червня 1825 року в с. Вільшаниця ( тепер Велика Вільшаниця Золочівського району) в родині відставного капрала Леопольда Шнайдера, який походив родом з Баварії. Свого часу був управителем володінь своєї дочки Терези Водніцької у Жовкві. Дитячі роки Антонія проходили саме в цьому місті. Коли йому виповнилось шість років, помер його батько.  Життєві обставини змушували родину часто змінювати місце проживання. У 1836 році Антоній Шнайдер закінчує початкову школу в нашому Буську і цього ж року поступає до Львівської гімназії.1842 року через матеріальну скруту він  полишає навчання . З 1845 року працює в штабі 8 гусарського полку в Жовкві на посаді писаря. Під час праці у цьому місті А.Шнайдер зацікавився замком короля Яна Собеського та його архівом, що спонукало його до подальших історичних досліджень. У 1848 році в Угорщині вибухнуло народне повстання, відоме як «Весна народів».   Полк, де служив Шнайдер, був задіяний  у його придушенні. Ці події наклали відбиток на світогляд молодого Шнайдера, який переходить на бік повстанців. Згодом він був поранений та взятий у полон австрійцями. 1849 року  ув`язнений на три роки в австрійській тюрмі Куфштейн в м. Тіролі. У 1850 році повернувся до Бродів, де пропрацював до 1853 року. Цього ж року після смерті матері переїжджає до Жовкви, де працює бухгалтером в управлінні доріг Белзець-Ярослав. Службові справи сприяють  подорожам Галичиною, що дає поштовх його краєзнавчим дослідженням. Після ліквідації посади 1859 року переїжджає до Львова у пошуках праці. Тут він влаштовується на роботу в газеті «Dziennik Literacki». 1865 року стає позаштатним радником намісництва. В житті йому також доводилось працювати звичайним робітником аби заробити на кусок хліба. Ще під час революції Антоній знайомиться з одним угорським революціонером, котрий його переконав, що найбільше прислужитись вітчизні зможе людина, котра досліджуватиме її минуле. Тому одразу ж після   звільнення з тюрми з ентузіазмом почав збирати різноманітні старожитності, експонати як мистецького, так і наукового характеру. Все це склало 28 томів нотаток про всі місцевості Галичини разом з Буковиною. На колекціонування витрачав майже усі кошти, часто залишаючись без засобів для існування. У А. Шнайдера виник задум систематизувати свої матеріали і видати «Енциклопедію Галичини», котра б складалась із 210 томів. У 1868 році Галицький сейм надав дозвіл на фінансування енциклопедії з краєзнавства Галичини, у якій би були подані матеріали історичного, статистичного, промислового, етнографічного змісту. Для цього було створено спеціальний комітет. Цього ж року А. Шнайдер розпочав видавати  енциклопедію, але 1874 року видання припинилось на другому томі через брак коштів. Енциклопедія одержала велику кількість схвальних відгуків у пресі. Лише один фахівець дуже суворо оцінив працю Шнайдера, вказавши на відсутність наукової методики та ініціювавши передачу його праці під фахову опіку наукової інституції. Це спричинило процес Крайової ради на вилучення даних матеріалів в користь Краківської Академії наук. Скрутне матеріальне становище змусило Антонія Шнайдера погодитись на виставлені вимоги взамін на невелику  пенсію. Його праці (це 1875 штук «папок Шнайдера») і нині зберігаються  у Вавельському відділі Державного архіву Польщі в Кракові. Та автор і після цього не полишав улюбленої справи.  282 папки, зібрані в 1877-1880 роках, згідно з його останньою волею, потрапили до бібліотеки Оссолінських (тепер  Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника).1876 року у Львові було засновано Археологічне товариство, одним із ініціаторів створення якого був А. Шнайдер. Він стає редактором часопису «Пшегльонд археологічни» - першого  фахового історичного видання в Галичині. Антоній Шнайдер веде усамітнений спосіб життя, переживає матеріальну скруту. Останні роки мешкав у Львові в районі теперішніх вулиць Д. Дудаєва, П. Чайковського. 25 лютого 1880 року у депресивному стані закінчує життя самогубством. Його дослідження Буська цікаві для нас тим, що дають змогу  довідатись про час заснування  міста, цехи та промисли, які тут розвивались, про людей,  які проживали і управляли містом продовж століть. У праці «Місто Буськ – Венеція польська» Антоній Шнайдер писав: «дослідження минулого дає також доброзичливу честь послужити місту, в якому прожив дитячі роки, одержав перше світло науки, а насамперед зобов`язує мене не одна  згадка про давніх, а й  про сьогоднішніх жителів цього міста». З цього висловлювання можемо зробити висновок, що певну частину свого життя Антоній Шнайдер прожив у Буську, тому світлі  спогади про дитинство і людей, які його оточували, спонукали його написати це краєзнавче дослідження. Справді, А. Шнайдера ми по праву можемо назвати першим істориком Буська.                                                                                                                                                    
                                                Г.Гораль,
                                               заст.директора Буської ЦБС
                                               по роботі з дітьми.
                                                                      
                                                                             


                                                                        

середу, 3 червня 2015 р.

Петро Франко - засновник летунства в Галичині

       
Історична довідка до 125-річчя від дня народження                                                                                           
 В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, коли Австро-Угорська імперія розлазилася по швах, як старий кожух, українські вояки без жодного пострілу, без жодної краплі крові перебрали владу у Львові і проголосили утворення Західно-Української Народної Республіки. Поляки невдовзі отямилися, і почалося жорстоке військове протистояння. Українські вояки, січові стрільці мужньо боронили і Галичину, і Велику Україну. Вже у грудні 1918 року головнокомандувач Української Галицької Армії полковник Гнат Стефанів доручає поручникові Петрові Франку, синові великого Каменяра, створити авіаційний відділ новонародженої армії.



 Петро Франко відмінно справився із поставленим завданням. Сьогодні його по-праву можна вважати зачинателем українського летунства в Галичині. Народився він у Нагуєвичах на Львівщині 28 червня 1890 року. Закінчив Українську академічну гімназію і «Львівську політехніку». Був пропагандистом фізичного виховання, членом молодіжного спортивно- патріотичного товариства «Сокіл».У 1911 році стає одним із засновників молодіжної організації "Пласт", метою якої був військовий вишкіл української молоді. Петро Франко стає редактором часопису "Пластовий табір". З початком Першої світової війни добровільно зголошується до Легіону українських січових стрільців. Воював вміло і відважно.Неодноразово відзначався як хоробрий і мужній командир,йому було присвоєно військове звання "четар", був командиром технічного відділку. 1916 року у Сараєві успішно закінчив Летунську школу. Тому саме Франкові доручили сформувати перший авіаційний загін УГА. На травень 1919 року авіація УГА становила 50 літальних апаратів. Це австрійські «Бранденбурги», німецькі «Фокери», французькі «Ньюпори». Летовища були розташовані у Львові, Красному, Стрию, Тернополі, Станіславові. При авіації УГА існував підрозділ прив`язаних  повітряних куль «Путобальонна сотня». Це формування під командуванням підполковника Козакова прибуло до Галичини у березні 1919 року з Наддніпрянщини. На озброєнні були два французькі аеростати «Персеваль».Їх використовували для розвідки позицій противника та коригування артилерійського вогню. При відступі УГА за Збруч аеростати були знищені… На українських літаках були нанесені розпізнавальні знаки у вигляді намальованих жовто-синіх кіл на крилах та тризуба на фюзеляжі або хвостовому оперенні. Летуни на кінцях коміра носили особливі відзнаки у вигляді пропелера, а на рукавах, трохи вище ліктя, такий самий знак у ромбовидній нашивці. Поверх військової куртки одягали шкіряні куртки, в холодні та зимові дні – підбиті хутром. На голову одягали шолом із захисними елементами з натурального корка.  На рахунку авіаторів УГА було 16 збитих польських літаків, у тому числі літаки двох американських асів ескадрильї імені Костюшка, сформованої у США. Сам Петро Франко здійснив близько 50 бойових вильотів. Бомбив польські позиції під Львовом, кадетську школу, електростанцію. Здійснював розвідувальні польоти. Серед галицьких летунів були росіяни, двоє осетинів, естонець, австрієць… Українські летуни переважали ворога у своєму бойовому вишколі. Авіацію двох армій УГА і УНР очолював полковник Віктор Павленко.4 січня 1919 року під час одного з польотів «Альбатрос» Петра Франка було підбито. Він дивом залишився живим. Але потрапив  у польський полон, у концтабір під Краковом. У польського охоронця за золотий перстень Франко викуповує польський однострій і в ньому втікає з табору. Через Прагу, Відень, Будапешт, Карпати, Станіславів добрався у Красне і 21 січня 1919 року продовжив командування авіацією УГА. Невдовзі одружився та переїхав до Коломиї, де його призначили професором місцевої державної гімназії (1922-1930). Водночас викладав у так  званому «таємному» Львівському українському університеті та брав активну участь у пластовому русі. На подальшу долю Петра Франка справив суттєвий вплив професор Ігнатій Мосьціцький – його колишній учитель. На його прохання Петра Франка  включили до групи польських інженерів, які поїхали працювати в СРСР на запрошення радянського уряду.У 1931-1936 році працює старшим науковим співробітником у науково-дослідному інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі переробки молока. 1936 року польські громадяни отримали ультиматум – покинути СРСР упродовж доби. Для сина Каменяра зробили виняток, запропонувавши прийняти радянське громадянство. Він відмовився і повернувся в Галичину.   З 1936 до 1939 року учителює в гімназіях у Львова та Яворова.  Від 1939 по 1941 рік працює деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обирається депутатом до Верховної Ради УРСР.  Збирав фольклорно- етнографічні матеріали та писав оповідання. Автор підручника шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки; історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії»; спогадів «Іван Франко зблизька» (1937), кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.1939 року І. Мосьціцький посприяв, щоб П.Франка включили до групи польських інженерів, яких запросив на роботу уряд Японії. Петро планував виїхати до Японії через Відень 20 вересня 1939 року. Тим часом Львів захопила радянські війська. Петро мав намір нелегально перейти німецько-радянський кордон, оскільки з осторогою сприйняв прихід більшовиків. Після проведеної відповідної роботи більшовиками П. Франко згодився працювати деканом товарознавчого факультету Українського інституту радянської торгівлі та директором музею його  батька з дуже високим окладом. Після нападу Німеччини на СРСР П. Франко отримав особисту охорону. 28 червня, у день свого народження, йому, а також професорові Кирилу Студинському та професорові Мар`яну Панчишину звеліли готуватись до евакуації. М.Панчишин в останній момент сховався і  врятувався. У червні 1941 року К. Студинський та П. Франко були вивезені радянською владою зі Львова. Загинув П.Франко 28 червня 1941 року при спробі втечі на станції Прошова коло Тернополя з поїзда, яким його радянські солдати намагалися вивезти на схід. За іншими даними, загинув в катівнях НКВС влітку того ж року. Цьогоріч минає 125 років від дня народження сина Каменяра – Петра Франка, постаті напрочуд геніальної й водночас суперечливої. Саме завдяки йому в Галичині набув поширення серед юнацтва пластовий рух, отримали застосування його винаходи в галузі переробки молока, але  найголовніша його заслуга – створення авіації Західно-Української Народної Республіки.


  
                                       Галина Сай, бібліотекар Буської РДБ