Цими осінніми днями, коли громадськість відзначає 165-у річницю від дня народження видатного українця, титана праці, філософа, письменника і мислителя Івана Яковича Франка, кожне нове, невідоме для загалу повідомлення з його життєпису, має особливу значимість. Сьогодні хочеться розповісти про деякі цікаві моменти з життя письменника, про які ми довідались із книги його доньки Анни Франко-Ключко «Іван Франко і його родина», виданої Головною управою Ліги визволення України в Торонто у 1956 році до 100-річчя від дня народження Івана Франка. Спомини Анни Франко вартісні тим, що авторка намагалася задокументувати факти з життя свого батька та цілої родини «без фальшу та прикрашування, без замовчувань або переіначувань , що нераз приходилось робити з великим болем у серці». Анна Франко згадує: «…мої спомини з дитинства – це тільки поодинокі образки, що залишились в моїй пам`яті й душі незатертим слідом».
Усі четверо дітей Івана Франка – Андрій, Тарас, Петро, Анна – зростали дружно, відчуваючи постійну опіку і увагу батьків. Вечорами вмощувались батькові на коліна і зачаровувались його байками та казками про звірів, через що матері було складно вкласти їх спати. Саме в таких умовах народжувались Франкові «Коли ще звірі говорили», «Лис Микита» та інші твори. Письменник сам надзвичайно доброзичливо ставився до всіх звірят. У домі була своєрідна звіряча клініка, де перебували немічні та бездомні кицьки, цуценята, птахи. Діти одержали від батька першу науку природознавства. Цьому сприяли походи з дітьми до лісу, де батько навчав їх розрізняти птахів за виглядом та співом, часто приносив додому жабок, ящірок чи вужа- веритільника. А любов до природи прищепив письменнику професор Іван Верхратський.
Першим дитячим горем була хвороба батька – йому прооперували очі і він тижнями лежав у темній кімнаті. Діти весь час були пригнічені та зажурені, лише тоді ,коли Франко встав з ліжка і вікна було відслонено, вони знову оживали.
Великою трагедією в родині була хвороба старшого сина Андрія – епілепсія. Вона виникла в результаті удару каменем в голову. Цей напад здійснив малий єврейчик як своєрідну помсту. Цю недугу Франко описав у притчі про святого Валентина.
Анна Франко згадує про приятелів та родичів івана Франка, для котрих двері письменникової садиби завжди були відчинені. Не раз сюди навідувались М.Вороний, Леся Українка, М.Коцюбинський, Б.Грінченко та інші. Часто гостювали друзі з Росії, Чехії, Німеччини, Франції, з якими Франкою із чемності розмовляв їхніми мовами (а знав 14 іноземних мов).
З болем у серці згадує про свою матір Ольгу Хорунжинську. Вона походила з Наддніпрянської України, виховувалась у сім`ї офіцера-поміщика. Скоро залишилась круглою сиротою, згодом вступила на навчання до Харківського інституту благородних дівиць. Досконало володіла французькою, німецькою, англійською мовами, прекрасно грала на фортепіано, відзначалась високою ерудицією. Ставши дружиною Івана Франка, активно включається в суспільну роботу. Часто перевозить через кордон нелегальну літературу, через що наражається на небезпеку та переслідування російської поліції. Початки туберкульозу, смерть старшого сина, перебування у психіатричній лікарні підірвали її моральні та душевні сили.
З теплотою згадує Анна Франко про своїх братів, їхні уподобання: Тараса класичною філологією, а Петра хімією. Розповідає про те, як під час Другої світової війни було замордовано більшовиками наймолодшого брата Петра.
Описує Анна Франко і складні стосунки батька з Михайлом Грушевським, який певною мірою намагався зменшити вагомість та вплив І.Франка у суспільному житті Галичини.
Вона також згадує про три зустрічі з митрополитом Андреєм Шептицьким. 1917 року митрополит повертався із заслання. Перебуваючи в Києві, на прохання Анни відправив у католицькому костелі панахиду в річницю смерті Івана Франка, хоча інші отці відмовлялись це зробити, мотивуючи тим, що письменник помер «без Бога».
Нелегка доля спіткала і саму Анну. Переслідування більшовиків змушують її разом з чоловіком Петром Ключком емігрувати до Австрії. Після його смерті вона із дітьми виїжджає до Канади, де у 1988 році завершується її земне життя.
Книжка спогадів зацікавить читачів, бо кожна відкрита сторінка із життя Івана Франка та його родини для нас сьогодні є особливо цінною, бо допомагає глибше пізнати особистість письменника і ту атмосферу, в якій він жив і творив.
Немає коментарів:
Дописати коментар