всесвітній день книголюбів

 

#Всесвітній_день_книголюбів

#Буська_міська_бібліотека_для_дітей

Щорічно 9 серпня відзначається Всесвітній день книголюбів. Це свято зародилося у США і з часом набуло статусу всесвітнього. Читання – це таїнство, адже кожна книга – загадка, зрозуміти яку можна лише перегорнувши останню сторінку.  І це прекрасно, коли хобі у тебе – читання. Тож зі святом вас, наші любі читачі. Гарних вам книг, які допоможуть вам поглиблювати свої знання. Літні канікули добігають до кінця, але є ще час і на розваги, і на читання улюблених книг.

Андрею Шептицькому - 160

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Андрею_Шептицькому_160

#Шептицький_для_дітей

 29 липня український народ відзначатиме важливу суспільно-релігійну подію – 160-років від дня народження нашого національного Мойсея, світоча духу – Митрополита Української Греко-Католицької церкви Андрея Шептицького. Через призму багатьох літ ми намагаємось осягнути велич та простоту цієї непересічної особистості, його  мудрість та людяність, велику жертовність та безмежну любов до свого народу. Життєве кредо слуги Божого  чітко виражено в його словах : «Ціль моєї праці зібрати всіх вас під стягом Христа. Наука Христова, якою я перейнятий сто раз більше з власного переконання, ніж з уряду – це прапор і дороговказ. Хай умру сьогодні, й у вічності не знайду щастя, щоб тільки ви, мої браття, були щасливі». Задля того, аби дізнатись більше про праведника віри, формування його світогляду, життєвих та релігійних переконань рекомендуємо своїм читачам ознайомитись з книжкою МАРІЇ СЕРДЮК  «ШЕПТИЦЬКИЙ ДЛЯ ДІТЕЙ».

Читаючи цю книжку, ми дізнаємось, що в родині графа Яна Канти Шептицького та його дружини Софії, з роду Фредро, серед семи дітей особлива  місія випала на долю третього сина Романа. Насправді  повне ім'я його звучало Роман Марія Александр. Попри те, що народився хворобливим дитям, з роками він дорослішав і міцнішав, сягнувши у зрілому віці велетенського зросту – 2метри 8 сантиметрів. У дитинстві малий Ромцьо їздив на поні, коли ж підріс пересів на дорослого коня. Йому легко давалася наука, він був одним із найкращих учнів краківської гімназії св.Анни.  Дев’ятирічний хлопчина вперше в житті заявив батькам, що хоче стати священником.  Хоча тоді, як і згодом, він не отримав підтримки від батьків. Підкорившись їхній волі, він вступив на правничий факультет Ягеллонського університету в Кракові, по успішному закінченні якого отримав ступінь доктора права. А далі почався новий відлік у житті, суголосий його справжньому покликанню – церкві.

Ми також довідаємось, як жив і працював граф, інтелектуал, меценат, підприємець, митрополит та провідник Української Греко-Католицької церкви.

Рекомендуємо ознайомитись з правилами життя від АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО. Це – скарбничка крилатих висловів великого Українця. Деяким його висловлюванням понад 100 років, але вони не втратили своєї актуальності в наші дні.

-         Не потоком шумних та галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну.

-         Найголовніший чинник єдності – українська мова.

-         Український народ є етнічним організмом. Він потребує правильної державної організації.

-         Три головні завдання українського народу: досягнення правдивого і сталого щастя, посилення єдності, захист зовнішніх кордонів.

-         Головна загроза українського народу – язва москвофільства.

-          Пам’ятайте, що нічого доброго для свого народу ви не досягнете, чинячи справи, суперечні із Заповідями Божими.

-          Дуже часто самі українці стають ворогами для України. Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям є ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не встидаються вже тої ненависті.

-          Нехай майбутні покоління візьмуть в свої руки торгівлю і промисел, бо слабкою завжди є суспільність, в котрій торгують чужинці.

-          Україна лише сама себе може змінити. Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе.

Служіння Богові Андрей Шептицький ніколи не відокремлював від служіння своєму народові. Він повсякденно розбудовував кожну ділянку суспільного життя, закладав підгрунтя для розвитку потужного державного організму.

                                                                                                                                                                                      

Табір, прощавай!

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Веселе_літо_щасливі_лелечі_діти

Завершилось чотиритижневе літнє дозвілля школярів Бузеччини «Веселе літо-щасливі лелечі діти». У спогадах як дітвори, так і вихователів, виринають приємні миті про чудово проведений відпочинок. А чим тільки він усім не запам’ятався. Це і руханки (Інна Міщенко «Активні парки»), спортині заняття під керівництвом досвідченого тренера (Віталій Крюков), майстер-класи від працівників бібліотек, Народного дому, БДЮТу. Барвами веселки вигравали «Дні кольору». Так у день жовтого кольору діти слухали оповідання Н.Іванюк «Пригоди жовтого курчатка Піка», ділились враженнями від почутого та відтворювали його образ у малюнках (бібліотекар Надія Островська). Корисними та повчальними були зустрічі з працівниками ДСНС, поліції, медицини, священнослужителями. А скільки позитиву почерпнули учасники табору під час відвідування міських музеїв, Святої гори, Підгорецького монастиря, овечої ферми, лавандового поля, тепличного господарства Галіція Грінері. Висловлюємо вдячність всім, хто активно долучився до організації та проведення літнього дозвілля.

 #Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Веселе_літо_щасливі_лелечі_діти

Сьогодні на базі Буської ДЮСШ стартував третій тур літнього дозвілля «Веселе літо – щасливі лелечі діти». На зустріч до учасників дозвілля завітав Буський міський голова Ростислав Сліпець, який привітав дітей з успішним стартом, побажав їм цікаво та змістовно провести час, а також подарував кожному сині кепки. Учасників групи «Червона калина» Ірина Дуткевич ознайомила з правилами поведінки в таборі. Усі гуртом співали гімн – пісню «Моя Україна». Галина Гораль провела з дітьми тематичну бесіду «Брати наші менші хвостаті», присвячену проблемам бездомних тварин. Присутні слухали декілька оповідань з книги Н.Місюк «Паралельне життя безпритульних котів». Діти ділились враженнями від почутого, робили свої висновки щодо гуманного поводження з тваринами, розповідали про своїх домашніх улюбленців. Галина Сай та вихователі провели з учасниками майстер-клас із виготовлення листівки для воїна. Листівки оздоблювали не лише синьо-жовтими сердечками, а й щирими побажаннями нашим захисникам. До снаги дітям були й спортивні ігри та змагання, проведені на території комплексу.

День Конституції України

 #Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#День_Конституції_України

Завтра,28 червня,український народ святкує День Конституції. Минає 29 років з того часу, як у стінах Верховної Ради України було прийнято нову Конституцію нашої держави. Радимо переглянути відео про історичні віхи Основного Закону нашої держави.

Читаємо книгу Наталії Місюк про безпритульних котів

 #Цікаве_читання

#Паралельне_життя_безпритульних_котів

Сьогодні в Україні безпритульних тварин значно більше, ніж здатні охопити їх піклуванням волонтери та притулки. Та рятувати може кожен, бо це природній прояв людяності та цивілізованості, якого ми прагнемо. Саме про це книжка МІСЮК НАТАЛІЯ. ПАРАЛЕЛЬНЕ ЖИТТЯ БЕЗПРИТУЛЬНИХ КОТІВ.- Київ: Видавничий дім «Mamino»,2024.- 120с.

Це щемлива та зворушлива правдива історія львівської волонтерки, яка, будучи на пенсії, опікується безпритульними котиками. Авторка від імені Джамілі ( з етичних міркувань справжнє ім’я волонтерки змінено) розповідає історії тварин, яких вона врятувала, та як це змінило її світогляд. Вона почала зауважувати, що тваринам, як і людям, властиво переживати емоції. Вони здатні відчувати біль втрати, зацікавленість та розпач, зневіру та відданість. Героїня віддає багато сил та часу для допомоги чотирилапим. Не маючи жодного матеріального зиску, вона щаслива від того, що змогла змінити на краще долю своїх підопічних. Наталія Місюк – авторка книги, пише: «Ця книга – моя спроба розказати про те, як можна стати щасливішим, піклуючись про котиків. Над нею я працювала довго, приблизно сім років. Переді мною стояло складне завдання: розповісти правду і зробити це так, щоб запалити вогник небайдужості в серцях читачів».

Читаючи цю книжку, ми зможемо збагнути, як багато людям ще треба зрозуміти про безпритульних тварин та величезний масштаб цієї проблеми. Вуличні котики та песики часто залишаються поза увагою, хоча насправді вони – джерело безумовного щастя для кожного, хто відкриває для них своє серце.

Рекомендуємо усім прочитати цю книгу. Буде дуже цікаво та інтригуюче!!!

Літописець Галицької Венеції

 #Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Пізнаємо_рідний_край

#Антоній_Шнайдер_200

Історія міста Буська має глибоке коріння. Про нього згадується в «Повісті временних літ» та в інших давньоруських літописах. У ХІХ столітті інтерес до історії нашого міста проявляють дослідники Б. Фалінський, В. Площанський, А. Шнайдер. Так у 60-их роках швидкого розвитку набуває археологічна наука. Вивчення минувшини сприяло наданню дослідникам престижного титулу заслуг перед батьківщиною. Прислужитись цій благородній справі виявив свого часу бажання і Антоній Шнайдер. Його праця «Місто Буськ. Венеція польська» - це грунтовне історико-краєзнавче дослідження минулого нашого міста. Тому будь-яка нова інформація, пов `язана з іменем дослідника, є цікавою для багатьох мешканців Буська. Цьогоріч досліднику нашого міста виповнюється ювілейних 200 років. Антоній- Юліан Шнайдер народився 12 червня 1825 року в с. Вільшаниця ( тепер Велика Вільшаниця Золочівського району) в родині відставного капрала Леопольда Шнайдера, який походив родом з Баварії. Свого часу був управителем володінь своєї дочки Терези Водніцької у Жовкві. Дитячі роки Антонія проходили саме в цьому місті. Коли йому виповнилось шість років, помер його батько. Життєві обставини змушували родину часто змінювати місце проживання. У 1836 році Антоній Шнайдер закінчує початкову школу в нашому Буську і цього ж року поступає до Львівської гімназії.1842 року через матеріальну скруту він полишає навчання . З 1845 року працює в штабі 8 гусарського полку в Жовкві на посаді писаря. Пі час праці у цьому місті А.Шнайдер зацікавився замком короля Яна Собеського та його архівом, що спонукало його до подальших історичних досліджень. У 1848 році в Угорщині вибухнуло народне повстання, відоме як «Весна народів». Полк, де служив Шнайдер, був задіяний у його придушенні. Ці події наклали відбиток на світогляд молодого Шнайдера, який переходить на бік повстанців. Згодом він був поранений та взятий у полон австрійцями. 1849 року ув`язнений на три роки в австрійській тюрмі Куфштейн в м. Тіролі. У 1850 році повернувся до Бродів, де пропрацював до 1853 року. Цього ж року після смерті матері переїжджає до Жовкви, та влаштовується на посаду бухгалтера в управління доріг Белзець-Ярослав. Службові справи сприяють подорожам Галичиною, що дає поштовх його краєзнавчим дослідженням. Після ліквідації посади 1859 року переїжджає до Львова у пошуках праці. Тут він влаштовується на роботу в газеті «Dziennik Literacki». 1865 року стає позаштатним радником намісництва. В житті йому також доводилось працювати звичайним робітником аби заробити на кусок хліба. Ще під час революції Антоній знайомиться з одним угорським революціонером, котрий його переконав, що найбільше прислужитись вітчизні зможе людина, котра досліджуватиме її минуле. Тому одразу ж після звільнення з тюрми з ентузіазмом почав збирати різноманітні старожитності, експонати як мистецького, так і наукового характеру. Все це склало 28 томів нотаток про всі місцевості Галичини разом з Буковиною. На колекціонування витрачав майже усі кошти, часто залишаючись без засобів для існування. У А. Шнайдера виник задум систематизувати свої матеріали і видати «Енциклопедію Галичини», котра б складалась із 210 томів. У 1868 році Галицький сейм надав дозвіл на фінансування енциклопедії з краєзнавства Галичини, у якій би були подані матеріали історичного, статистичного, промислового, етнографічного змісту. Для цього було створено спеціальний комітет. Цього ж року А. Шнайдер розпочав видавати енциклопедію, але 1874 року видання припинилось на другому томі через брак коштів. Енциклопедія одержала велику кількість схвальних відгуків у пресі. Лише один фахівець дуже суворо оцінив працю Шнайдера, вказавши на відсутність наукової методики та ініціювавши передачу його праці під фахову опіку наукової інституції. Це спричинило процес Крайової ради на вилучення даних матеріалів в користь Краківської Академії наук. Скрутне матеріальне становище змусило Антонія Шнайдера погодитись на виставлені вимоги взамін на невелику пенсію. Його праці (це 1875 штук «папок Шнайдера») і нині зберігаються у Вавельському відділі Державного архіву Польщі в Кракові. Та автор і після цього не полишав улюбленої справи. 282 папки, зібрані в 1877-1870 роках, згідно з його останньою волею, потрапили до бібліотеки Оссолінських (тепер Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника).1876 року у Львові було засновано Археологічне товариство, одним із ініціаторів створення якого був А. Шнайдер. Він стає редактором часопису «Пшегльонд археологічни» - першого фахового історичного видання в Галичині. Антоній Шнайдер веде усамітнений спосіб життя, переживає матеріальну скруту. Останні роки мешкав у Львові в районі теперішніх вулиць Д. Дудаєва, П. Чайковського. 25 лютого 1880 року у депресивному стані закінчує життя самогубством. Його дослідження Буська цікаві для нас тим, що дають змогу довідатись про час заснування міста, цехи та промисли, які тут розвивались, про людей, які проживали і управляли містом продовж століть. У праці «Місто Буськ – Венеція польська» Антоній Шнайдер писав: «дослідження минулого дає також доброзичливу честь послужити місту, в якому прожив дитячі роки, одержав перше світло науки, а насамперед зобов`язує мене не одна згадка про давніх, а й про сьогоднішніх жителів цього міста». З цього висловлювання можемо зробити висновок, що певну частину свого життя Антоній Шнайдер прожив у Буську, тому світлі спогади про дитинство і людей, які його оточували, спонукали його написати це краєзнавче дослідження. Справді, Антонія Шнайдера ми, по праву, можемо назвати першим істориком Буська.

Щасливі діти лелечого краю

 #Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Міжнародний_день_захисту_дітей

Напередодні Міжнародного дня захисту дітей до нас завітали молодші школярі Буського ЗЗСО №2 на годину натхнення «Щасливі діти лелечого краю».Від бібліотекарів учні почули розповідь про причини виникнення цього свята та про права дітей, які гарантуються Конституцією України та іншими документами міжнародних організацій. Також з присутніми було проведено майстер-клас «Лелече гніздечко», під час якого діти проявили фантазію, майстерність та креативний підхід до виготовлення аплікації.

10 українських меценатів

 Kenguru.UA

26 травень  · 

10 українців, які були мільйонерами ще до більшовиків — і будували Україну, а не палаци. Насправді ці люди були великими не через багатство — а через те, як ним розпорядились.

1. Василь Симиренко – цукровий магнат і фанат Шевченка.

Спонсорував “Кобзаря”, українську освіту, науку й навіть нелегальні українські школи. Мовчки давав гроші на все українське. Його називали “невидимим меценатом”.

2. Євген Чикаленко – багатий аграрій, який фінансував усі ключові українські видання початку ХХ ст. Допомагав молодим письменникам, лікував Коцюбинського, утримував газету «Рада».

3. Єлизавета Скоропадська-Милорадович – аристократка з українським серцем.

Влаштовувала бали, а насправді – вогнища української ідеї. Провозила заборонені книжки й фінансувала Наукове товариство ім. Шевченка.

4. Микола Терещенко – бізнесмен, який віддавав 80% прибутку на добрі справи.

Збудував лікарні, школи, музеї, храми. Тільки в Київ вклав 5 млн рублів (сьогодні – десятки мільйонів $). Його девіз: “прагнення до суспільної користі”.

5. Василь Тарновський (молодший) – зібрав унікальну колекцію козацьких реліквій і подарував її народу. Влаштовував культурні вечори в Качанівці, видавав твори Шевченка.

6. Олексій Алчевський – перший мільйонер зі Сходу.

Заснував Алчевськ, металургійні комбінати, а ще – бібліотеки, церкви, школи. Підтримував український рух фінансово, ідеологічно і всім серцем.

7. Григорій Галаган – поміщик із людяністю.

Заснував Колегію Галагана після втрати сина. Відкривав бібліотеки, фінансував книжки. Викупив кобзаря Остапа Вересая з кріпацтва.

8. Володимир Леонтович – родич Симиренка, меценат письменників. Фінансував твори Кобилянської, Лесі Українки, Винниченка. Коцюбинському платив “зарплату”, щоб той міг не працювати, а писати.

9. Іван Харитоненко – цукровий підприємець, який зробив з Сум квітуче місто. Збудував лікарні, школи, храми. Містяни самі звели йому памʼятник. Син створив один із перших художніх музеїв у Сумах.

10. Богдан Ханенко – зібрав шедеври світу і подарував їх Україні. Разом із дружиною Варварою створили музей, що нині носить їхнє ім’я. Замість маєтків – національна колекція мистецтва.

Українці здавна були працьовитими, щедрими і заможними. І в минулому часто – куди шляхетнішими.

Адже вони вірили: якщо маєш багатство — маєш обов’язок.

#історіяУкраїни #меценати #українськаеліта #пишаймо