Радимо прочитати дорослим також.Т.Поставна "Коли я була лисицею".

#Український_інститут_книги

#Таня_Поставна_Коли_я_була_лисицею

 Назва книги Тані Поставної «Коли я була лисицею», на перший погляд, видається трохи дивною та загадковою.  Як це можна  людині  бути лисицею?!  Та призначена книжка не лише дітям, але й дорослим, котрих змусить неодмінно задуматись над недитячими життєвими проблемами. Розповідь ведеться від першої особи – маленької дівчинки, яку дідусь з бабусею назвали Лисичкою. Ця історія трапилась з нею п`ять років тому, коли зимою в лісі, поблизу лисячої нори, дідусь знайшов немовля,  полишене дорослими на вірну смерть. Спочатку руда-преруда  дівчинка була більше схожа на лисицю, ніж на дитину, але з часом вилюдніла, хоч і залишилась рудою та дикою. Та  щира опіка стареньких, їхня любов та чуйність зробили свою справу. Дівчинка вважала, що можна жити і без молодих батьків, котрі були в її однолітків, бо у неї є люблячі дідусь та бабуся. Вона уявляла себе лисичкою, бо коли зранку прокидалась, то й десь зникав і її лисячий хвостик. У її розповідь не хотіла вірити трохи старша сусідка Віка, назвавши Лисичку брехухою.У дівчинки було багато таємних бажань, здійснення яких очікувала на Свято Миколая. Саме тоді до неї  у сні прилетів янгол на ім`я Ре, який мешкав у Зеленому місті та носив на шиї зелений шалик, а ще – грав чарівно на віолончелі. Вранці Личичка знайшла під подушкою подарунок – тепленьку червону шапочку, з якої вилетіла біла пірїна.котру вона вплела у волосся. Янгол Ре сказав, що інші бажання з її списку здійсняться  наступного разу. Та якось неочікувано  до них навідалась біда – померла бабуся. Та що згодом сталось з Лисичкою?! Як склалась її доля? Про це дізнаємось, ознайомившись з пропонованою книгою.

Її рекомендуємо прочитати не лише дітям, але й дорослим, бо саме вони є відповідальними за долю найменших. У житті чужих дітей не буває…

А тепер декілька слів про творців книги: Таню Поставну та Машу Фою.

Таня Поставна – сучасна українська сценаристка, режисерка та журналістка, викладачка кафедри медіакомунікацій. Працювала випусковим редактором та режисером тревел-шоу «Орел і Решка», «Вокруг М» та інших. З 2008 року член Спілки журналістів України.  «Коли я була лисицею» - літературний дебют авторки, котрий неодмінно знайде свого читача.

Маша Фоя працює в Києві.Займається книжковою та журнальною ілюстрацією. Співпрацювала з журналами  «SHO».   «Panorama Magazine».  «Pride Україна», з видавництвами «Віват», «Крокус», «Наш формат», «Видавництво Старого Лева», «Клуб Сімейного дозвілля», «Кенгуру». Видання, проілюстровані художницею, здобули численні нагороди в книжкових конкурсах.

Книжку «Коли я була лисицею» наша бібліотека отримала за Програмою поповнення бібліотечних фондів від Українського інституту книги.

                                           

Цікаві книги для дозвілля

 #Український_інститут_книги

#Свято_української_книги

Продовж Свята української книги увагу наших користувачів  середнього та старшого шкільного віку привертала  виставка «Українські книжки читаємо залюбки». Тематика розділів «Пригоди! Це – круто!», «Жахачки нас не лякають», «Пізнаємо своє минуле», «Дорослішаємо кожен день», «Розмаїті цікавинки з книжкової торбинки» відповідала найрізноманітнішим смакам та вподобанням читачів. Найбільше захоплення відвідувачі виявляли до нової літератури від Українського інституту книги. Вони відкрили для себе імена письменників- сучасників: В.Арєнєва, Н.Щерби, А.Кокотюхи, М.Скрипинця, Н.Фіалко, О.Рижко, Т.Корнієнко, С.Камінської, М.Гулей та інших. Молодші школярі знайомились з новинками літератури,що представлена на книжковій виставці «Книжкові родзинки нашої книгозбірні». А літературну дегустацію вміло та професійно провели читачам  бібліотекарі Галина Сай та Надія Островська. Та оскільки на порозі  осінні канікули,діти залюбки набирають додому книги для читання.

Ми читаємо залюбки українські книжки

 

Цими осінніми днями триває декада української книги впродовж якої ми, бібліотекарі, рекомендуємо своїм користувачам найновіші, найцікавіші дитячі видання, написані українськими письменниками. Тож недарма гаслом заходів  є «Жовтень – місяць книжки». Хоча холод проймає не лише на вулиці, але й у приміщеннях, дітвору це не лякає. Сьогодні до нас завітали учні 4-Б класу Буської школи №2 на книжкову дегустацію «Ми читаємо залюбки українські книжки», яку для них підготували та провели бібліотекарі Надія Островська та Галина Гораль. Особливої уваги дітей заслуговували книги дитячих письменників Л.Ніцой,А.Куркова,С.Дерманського,В.Нестайка,Т.Стус,Г.Ткачук,З.Мензатюк та інших, що отримала бібліотека за Програмою поповнення бібліотечних фондів від Українського інституту книги. Присутні уважно слухали уривки з книг Т.Горицвіт «Червона панда  на ім`я Феєрверк» та  «Викрадений перстень» С.Богдан. Надія Островська ознайомила присутніх із книгами, представленими на  виставці «Книжкові родзинки нашої бібліотеки». В кінці зустрічі діти взяли додому читати  книги, котрі їм припали  до вподоби.

Свято української книги 2021

 #Український_інститут_книги

У рамках Свята української книги маємо нагоду розповісти малим читачам цікаві історії про життя та боротьбу козаків на Запорізькій Січі. Діти дізнаються хто такі джури, козаки-характерники, чому не дозволялось жінкам бути на Січі, які страви споживали козаки та інше.

Отож радимо прочитати книгу Світлани Богдан «Викрадений перстень». Це розповідь про маленького хлопчика Миколку, який проживав у далекі часи, коли його батько-козак перебував на Запорізькій Січі, обороняючи нашу землю від чужинців. Якось сталося так, що у сутичці з нападниками батько переміг  їхнього головного ватажка та відібрав у нього з пальця  дорогий перстень. Батькозаповів, що коли син підросте і перстень йому міцно сяде на палець, тоді він подарує йому справжнього коня і забере з собою на Січ. Аж тут стається пригода з перстнем, яка і приводить малого до тата. Хлопчикові випадає побути джурою в самого отамана Сірка! А що вони роблять ті джури і як влаштоване козацьке життя на Січі  – можна довідатись, прочитавши книгу.

Не менш захопливою є книжка  Петра Мельника «Дивовижна подорож Соні й Асі на Козацьку Січ» із серії «Кулінарна казка». Читаючи її, ти дізнаєшся, як звичайний збірник маминих рецептів міг стати чарівним, як  дівчинка Софійка опинилася далеко від дому разом із кішкою Асею і вони стали учасницями цікавих пригод. Подивуєшся як звичайна кішка заговорила та як козаки можуть товаришувати з вовками. Познайомиться з багатьма героями, серед яких курінний кашовар козак Гречка, козаки Нишпорка, Перевершко та сам отаман Сірко. Героїні цієї фантастичної книжки допоможуть козакам врятувати Січ, дізнаються, хто такі характерники, як на Січі харчувались козаки, та навчаться готувати їхні смачні  страви: щербу, тетерю, саламаху, гетьманські галушки, «здоровий борщ». Отож радимо своїм читачам прочитати книгу та разом із батьками приготувати  смачнющі страви, які колись споживали козаки.

Припаде до вподоби любителям пригод і книжка Надії Гуменюк «Білий вовк на Чорному шляху». Головний герой книжки школяр Маркіян  Козаченко і не гадав, яка цікава мандрівка йому випаде. Та якось  зі старовинного портрета у кімнаті зіскочив козак Мамай. І тут почались пригоди. Спочатку Маркіян потрапив у паралельний часовий коридор України, тоді -  на Запорізьку Січ, а звідти – аж до Берестечка. Тож безліч пригод прийшлось пережити: від куль та шаблюк ухилятись, з підземелля древнього замку вибиратись, таємницю книги ченця Луки відкривати та самого гетьмана Хмельницького  визволяти. Та все можна здолати, коли поруч тебе є вірні товариші.

Отож, друзі, пізнавайте історію свого народу,  та ставайте гідними нащадками славних козацьких традицій. У цьому вам допоможуть запропоновані нами видання, котрі ми отримали від Українського інституту книги.

За честь,за волю.за гідну долю

 Свято Покрови Пресвятої Діви Марії українці урочисто відзначають здавна, ще з часів князя Ярослава Мудрого, котрий своє військо віддав під опіку Божої Матері. Українське козацтво на Запорізькій Січі збудувало церкву на честь Покрови Богородиці.Після нападу москалів на Січ козаки зберегли ікону Богородиці, заховавши її в іншій церкві. У 1942 році Головний командир УПА , генерал Тарас Чупринка віддав своє військо під святий покров Божої Матері, проголосивши день 14 жовтня святом УПА. І сьогодні наша армія, захищаючи східні терени України, знаходиться під Покровом Божої Матері. Тож усім, хто у різні часи нашої історії захищав рідну землю, присвячується виставка-спомин "За честь, за волю,за гідну долю".

Olha Horal

Пам`ятаємо про Бабин Яр

 

  У ці   осінні   дні ми згадуємо про трагічні події 80-річної давнини, коли 29 вересня 1941 року в Києві, на Куренівці, почались масові розстріли  цивільного населення, які згодом стали відомі світові як Бабин Яр. Перший  відбувся 27 вересня 1941 року, в результаті якого було знищено 752 пацієнти психіатричної лікарні ім.І.Павлова. А вже на 29 вересня німецьке командування  видало наказ з`явитись дорослим та дітям єврейської національності з документами та цінними речами . У випадку неявки їм загрожував розстріл. За деякими даними в Бабиному Яру було  знищено від 100 до 150 тисяч цивільного населення,  найбільший відсоток складали євреї, роми та військовополонені червоноармійці. Фашисти розстріляли 5 циганських таборів, 621 члена ОУН, серед яких поетеса Олена Теліга  та її чоловік. Розстріли тривали аж до відступу німців із Києва.

Про ці трагічні події розповідає  у своїй книзі  «Бабий Яр» Анатолій Кузнєцов, який малолітнім хлопчаком був свідком жахливих злочинів фашистів. Він народився та виріс у Києві, на Куренівці, недалеко від великого яру, відомого як Бабин Яр. До війни це було місце дитячих забав, а згодом стало місцем найжахливіших злочинів проти людяності. У цій книзі все написане – правда. Коли він розповідав людям про ці події. то всі в один голос стверджували, що про це необхідно написати. У 14  років  голодний, згорьований хлопчина по гарячих слідах записував все, що чув ,бачив і знав про Бабин Яр. Він у той час не уявляв для чого це робить, але розумів, що так треба. Аби нічого не забути,,,

Вперше, без змін. Із дотриманням авторського тексту та без політичної цензури книга була видана в Києві у 2008 році.  Анатолій Кузнєцов правдиво стверджує, що історію неможливо обдурити, і що-небудь від неї затаїти.  Можна все спалити, розвіяти, засипати, затоптати, але завжди залишається живою людська пам'ять.