#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська
Згідно рішення Львівської обласної ради 2026 рік на Львівщині оголошено роком Ірини Сеник – української дисидентки, зв’язкової ОУН, багатолітнього в’язня радянських таборів, члена Української Гельсінської групи, поетеси, майстрині художньої вишивки, якій 8 червня виповнюється 100-літній ювілей від дня народження.
Народилась 8 червня 1926 року у Львові в родині січового стрільця Михайла Сеника. Мати Марія працювала у друкарні. В сім’ї, окрім Ірини, було ще двоє дітей – сестра Леоніда та брат Роман. Ірина до Другої світової війни навчалась у приватній школі імені Данила Галицького, після закінчення - у приватній гімназії. У дев’ять років почала писати вірші. 1945 року вступила до Львівського університету, де вивчала англійську філологію. Та 12 грудня 1945 року була арештована за зв’язки із Головним командиром УПА Романом Шухевичем. В березні 1946 року засуджена на десять років таборів суворого режиму та на п’ять років позбавлення громадянських прав. Ще 1941року вона познайомилась з учасником визвольних змагань студентом університету Богданом Куницьким. Та щасливі стосунки тривали недовго, Богдана арештували совєти. Він вийшов на волю, коли німецькі війська розбомбили тюрми, та наприкінці 1941 року з похідними колонами ОУН він пішов на Східну Україну, де і поліг у боротьбі.
Після суду Ірина перебуває у тайшетських таборах, зокрема в Іркутській області, працює на лісоповалі, кам’яному кар’єрі, шпалозаводі. Під ув’язнення попадає і вся родина. Ірині дозволено писати лише два листи на рік. Після десяти років таборів перебувала на засланні в місті Анджеро Судженськ Кемеровської області, де переважно засилали львів’ян. Тож там змогла зустрітись з мамою, сестрою та братом. Важкі табірні умови підірвали здоров’я дівчини. 1956 року в Ленінграді їй проводять складну операцію. Під час заслання в Новокузнецьку здобула екстерном середню медичну освіту, отримавши диплом з відзнакою. Повертатись до Львова було заборонено, тож 1968 року вона оселяється в Івано-Франківську. Там вона працює операційною сестрою в хірургічному відділені протитуберкульозного об’єднання. Ірина веде активну правозахисну діяльність, бере участь і виданні підпільного вісника, організованого В.Чорноволом, підтримує тісні стосунки з дисидентами. 17 листопада 1972 року зазнає нового арешту за антирадянську діяльність. Тож отримує шість років ув’язнення та п’ять років заслання. В мордовських таборах відбувала покарання з Іриною Калинець, Стефанією Шабатурою, Надією Світличною, Оксаною Попович та іншими. Після таборів було п’ятирічне заслання в Казахстані, де її приїжджає відвідувати майбутній чоловік – політв’язень радянських таборів Василь Дейко. 1979 року Ірина стала членом Української Гельсінської групи. Після звільнення 1983 року повертається в Борислав, де одружується з Василем. Ірина Сеник не лише пише вірші, вона створює чудові орнаменти. ЇЇ вірші, поряд з поезіями І.Калинець та С. Шабатури, входять до збірки «Нездоланний дух», виданої в Балтиморі в США. 1990 року в Нью-Йорку коштом Наталії Даниленко побачила світ найповніша поетична збірка поезій «Сувій полотна», оформлена орнаментами, створеними за ескізами Ірини Сеник. Заслуговує уваги видання «Біла Айстра Любови», яке вміщує поезії, зразки вишивок, створених мисткинею. Збірка поезій Ірини Сеник «Загратована юність» - це поетична біографія незламної української дівчини, її величі та нездоланності, сили духу, які не могла зламати людиновбивча сталінська машина.
25 жовтня 2009 року року в Бориславі перестало битись серце нескореної українки – Ірини Сеник. Похована у Львові на Личаківському цвинтарі. Ірина Сеник відзначена державними нагородами за видатні заслуги перед Україною – орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня та орденом «За мужність» І ступеня, Почесна громадянка Львова та Борислава.
Немає коментарів:
Дописати коментар