#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська
Серед митців української культури є жінка, яка посідає особливе місце. Цю геніальну жінку-художницю звали Катерина Білокур. Народилась вона в селі Богданівка Яготинського району Київської області 7 грудня 1900 року в незаможній селянській родині. Їй випало народитися в останньому місяці ХІХ століття, а ХХ століття подарувало їй кілька бурхливих суспільних переворотів: громадянську війну, голодомор, насильницьку колективізацію, Другу світову, що опалила душу і серце Катерини Василівни, та й, зрештою, опалила майже перший зрілий доробок художниці у Полтавському музеї. Ніщо не зламало духу і волі Митця. А ще ж був і голодний 1947 рік. І все те прокотилося через її долю. І в такому вирі подій неймовірними зусиллями, долаючи спротив суспільства, опір та майже деспотичний тиск рідних та близьких ( бо не така, як всі), нерозумна, а тому й певне не сприйнятна оточуючими селянами (якась утаємничена дивачка), самотужки пробивалась, продиралась, прогризалась до світла знань, до художнього слова, до таємниць малювання, до високості й величі Людини – сільська дівчина Катерина. Вона довела собі, рідним , близьким, світові, що в Україні є люди з характером та талантом, що земля наша багатюща природою і людей народжує багатих душею і духом, красивих у помислах та діях, плідних у результатах, оригінальних і неповторних. У дитинстві Катерина не чула про малювання і поняття не мала про художників. Лише завдяки місцевому вчителю Івану Григоровичу Калиті, який надав їй можливість користуватись бібліотекою, та місцевій інтелігенції вона дізнається про чарівне слово «художник». Вирішили долю майбутньої художниці вуглина з печі та шмат сірого полотна з материної скрині. Впевнившись, що без освіти їй не вступити до жодного спеціального учбового закладу, вона вирішує опанувати художню майстерність самостійно. Перші її роботи ще мають учнівський характер. Вони виконані на шматочках полотна вугіллям, а також рослинними фарбами з буряка, бузини, калини, цибулі та різних трав, а також олійними фарбами на фанері. Пензлі для роботи вона вживала лише власного виробництва. Виготовлялись вони з волосинок тхора або з волосинок пухнастого хвоста домашнього кота та вишневої гілочки. Для одного пензля вона брала дев’ять волосинок, для другого – дванадцять, для третього – 36. Пензлі були рівнесенькі та тонкі, однакової довжини, мов щойно застругані олівці. Вона добре знала з власного досвіду, що нестача або надлишок однієї волосинки спричиняться до того, що не вийде потрібний мазок. Квіти Катерина Білокур любила над усе. Їм і проспівала вона гімн. В одному листі вона писала « А як прийде весна та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой Боже мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто аж похиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?». І справді фантастичне казкове плетиво найрізноманітніших квітів: троянд, руж, кручених паничів, барвінку, маків, півоній, красуль, жоржин, нагідок, гвоздик, чорнобривців…глибоко зворушує серце, приносить радість і насолоду. Полотна художниці хвилюють кожного глядача: в них криється щось незбагненне, романтичне, таке, що викликає подив. Серед відомих картин «Хата в Богданівці», «Рідне поле». «Квіти в тумані», «Квіти з горіхами», «Цар колос» - це не просто зображення різних квітів України, це філософія буття, закоханої в природу, в рідний край служительки музи, це – поезія її животворчої душі, це - золоті зливки її енергетики, що утверджують прекрасне, збуджують в людині мудрість, благородство, потяг примножувати усе прекрасне на землі. Про художницю Катерину Білокур заговорили в 1939 році. Відкрились її виставки в Полтаві та Києві. Тоді ж вперше побувала вона в Києві та Москві, залишивши рідне село. В 1941 році в Полтавському краєзнавчому музеї була розгорнута персональна виставка. Та майже всі роботи були знищені, уціліли лише ті, що були залишені дома. В 1951 році нагороджена орденом «Знак пошани», а в 1956 році удостоєна звання Народної художниці України. Доживала віку у тяжких умовах.Хворіла ногами, нестерпно болів шлунок.Померла тихо 10 червня 1941 року, лише на тиждень переживши свою стареньку матір. У той день їй зробили операцію в Яготинській районній лікарні, та, мабуть, уже було пізно. Після смерті Катерини Білокур директор Яготинського державного Історичного музею О.Непорожний, зібрав документи, листи, фотографії, нагороди і домігся відкриття в Яготині картинної галереї, де в двох залах експонував 72 роботи. В Богданівці відкрито меморіальний музей Катерини Білокур.
Сьогодні з нагоди 125-річчя від дня її народження маємо обов'язок віддати данину пам'яті неперевершеній українці, чиє ім'я вплетено у художню скарбницю українського мистецтва.
Немає коментарів:
Дописати коментар