День тюльпанів в Україні

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#День_тюльпанів_Україна

Надходить весна. Оживає природа. Тягнуться до сонця тендітні первоцвіти. Підсніжники, крокуси, нарциси, тюльпани тішать людей своїми неповторними барвами. 7 березня в Україні відзначають Національний день тюльпанів. Батьківщиною цих прекрасних квітів вважається Персія. Та другою батьківщиною тюльпанів можна, по-праву, вважати Нідерланди.  Національний день тюльпанів тут відзначають 18 січня. На центральній площі Амстердама у цей день висаджують близько 200 тисяч рослин, створюючи справжній тюльпановий рай. Ця квітка стала символом національної гордості країни.

 Люблять тюльпани і в Україні.   Тож 7 березня, святкуючи прихід весни, ми милуємось чудовими букетами цих квітів.  Семикласниці Буського ЗЗСО №2 взяли участь у майстер-класі з виготовлення тюльпанів із фетру. Рожеві, червоні, жовті…  Політ фантазії переплітався з креативністю та вишуканістю створених руками дівчат квітів. Майстер-клас підготувала та провела бібліотекар нашої книгозбірні Галина Ярославівна Сай. На закінчення дівчатка зробили світлини зі своїми рукотворними квітами.

Михайлу Вербицькому - 210

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Михайлу_Вербицькому_210

Цікава історія про те, як пісня стала Гімном України. 1862 року відомий український етнограф Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Музику до цього вірша написав греко-католицький священник Михайло Вербицький. Перша частина пісні була затверджена в якості українського національного гімну законом, виданим ще при гетьмані Павлу Скоропадському в травні 1918 року. І тільки 16 січня 1992 року Незалежна Україна відновила в правах державний гімн.

Але сьогодні хочемо розповісти про того, хто поклав на мелодію  вірш Павла Чубинського, отця Михайла Вербицького. Народився майбутній композитор та душпастир 4 березня 1815 року в священичій родині у селі Явірнику Руськім. Рано осиротівши, потрапляє разом із братом під опіку свого дядька, українського патріота, єпископа Івана Снігурського. Переїхавши до Перемишля, розпочинає навчання в гімназії та у музичній школі, яку організував при греко-католицькому храмі єпископ Снігурський. Відчуває духовне покликання  та вступає  до духовної семінарії у Львові.  З 1856 по 1870 рік стає парохом церкви  Святої Покрови у селі Млини  Ярославського повіту  (нині  територія Польщі).  Саме тут йому потрапив до рук вірш Павла Чубинського та й визріла ідея написати до нього музику. Так виник наш національний гімн.  Наддніпрянець Чубинський та галичанин Вербицький ніколи особисто не були знайомі і не зустрічалися.

Михайла Вербицького вважають  одним з перших професійних композитоів Галичини, у творчості якого тісно переплітаються духовні та світські твори.

Михайлу Вербицькому споруджено у Млинах пам’ятник у вигляді ліри.  До 190-річчя від дня народження композитора  над цим пам’ятником споруджено каплицю-пантеон. Також у 2015 році  М.Вербицькому відкрито пам'ятник у Львові.

Івану Липі - 160

   24 лютого минає 160 років від дня народження  українського громадсько - політичного діяча, лікаря, співзасновника товариства «Братство Тарасівців»,   члена української партії    соціалістів - самостійників, міністра віросповідань УНР ─ Івана Липи. Народився  в Керчі в убогій міщанській родині.

     По материнській лінії походив з козаків, котрі у визвольних змаганнях воювали на боці гетьмана Івана Мазепи.

     Навчався у церковно ─ парафіяльній школі при грецькій церкві. Після успішного закінчення школи навчався у Керченській чоловічій гімназії. Проявив себе здібним учнем, чудово оволодів грецькою мовою. Згодом вступає на медичний факультет Харківського університету. Тут у 1891 році разом з Б. Грінченком та М. Міхновським засновує товариство «Братство Тарасівців», метою якого є поширення народовольчих ідей Т. Шевченка та боротьба за національне визволення. У 1893 році члени товариства були арештовані.

     Іван Липа перебував тринадцять місяців в ув`язненні та ще три роки поспіль під наглядом поліції в Керчі.

     1897 року завершує навчання медицини у Казанському університеті. Згодом працює лікарем на Херсонщині та Полтавщині.

     У 1904-1905 роках своїм коштом побудував лікарню у місті Дальник для незаможних верств населення.

     До 1918 року проживав в Одесі, де займався лікарською практикою. Тут він одружився з народною вчителькою, українським філологом Марією Шепель ─ Шепеленко. Разом з нею в Одесі організував видавництво «Одеська літературна спілка», видавав альманах «Багаття», друкувався в українських часописах «Діло», «Народ», «Правда», «Зоря», «Літературний науковий вісник», «Українська хата».

     Іван Липа писав поезії, оповідання, нариси, казки, спомини. Залишив велику епістолярну спадщину. Його відомі збірки «Оповіді про смерть, війну і любов», «Тринадцять притч» та інші свідчать про його літературну обдарованість. Свій найкращий твір «Острови самотності» Іван Липа присвятив своїй дружині Марії, яка померла від менінгіту в 1935 році, так  більше не побачивши ні сина, ні чоловіка.

     В Одесу до Івана Липи часто приїздили М. Вороний, О. Маковей, Гнат            Хоткевич,  О.Олесь, Г.Чупринка.

     І. Липа тісно співпрацює з одеською «Просвітою». 1917 року призначений українським комісаром Одеси. Тут він заснував українське видавництво «Народний стяг», де друкувались твори рідною мовою.

     Письменник любив дітей, він вважав справу національного виховання основою в навчальному процесі. З виховною метою писав свої казки, притчі, оповідання, бажаючи прищепити дітям духовні надбання. Згодом І. Липа переїжджає до Києва. З 1919 року входить до партії соціалістів - самостійни-ків. Займає  чільні посади в уряді УНР.

     Як міністр культів і віросповідань УНР звертався до духовенства та службовців духовного відомства з циркуляром, який зобов`язував вести усе церковне діловодство, особливо метричні книги, тільки українською мовою.

     У 1920 році І. Липа входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР. Деякий час займав пост міністра охорони здоров`я.

     В силу політичних обставин у 1922 році переїхав разом з сином Юрієм до Львова, дружина Марія залишилась в Одесі. Син вступив до Познаньського університету, де вивчав медицину.

     Іван Липа оселився у Винниках, де проводив життя поза політикою. Тут він займався медичною практикою у будинку Марії Лозовської. Часто переслідувався польською поліцією, бо не мав дозволу від  тодішньої влади на працю.

     У Винниках мешкав Іван Огієнко, який товаришував з доктором і високо цінував його як письменника та висококваліфікованого спеціаліста. В цей час з-під пера І. Липи виходять новели «Кара» та «Утоплена», про які його син Юрій писав, що вони виткані, ніби блакитним цвітом.

     З 1919 року хворів на рак шлунка. Помер 15 листопада 1923 року у Винниках. Ховав його, православного християнина, греко-католицький священник, декан Григорій Гірняк з дозволу митрополита о. Андрея Шептицького.

Я люблю читати

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Валентинів_День

В  День св.Валентина прийнято, що  закохані вітають одне одного, даруючи квіти, солодощі, а ще й валентинки з самими найтеплішими словами побажань.  Почуття любові можна проявляти по-різному і у різному віці.  Особливою є любов до читання книжок, у яких кожен знайде відповіді на самі  сокровенніші питання. Тож запрошуємо своїх читачів оглянути літературу, представлену на книжковій виставці «Перші чисті почуття»…

Івану Пулюю-180

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Івану_Пулюю_180

Необхідність залишати рідну землю і збагачувати скарбницю знань нашої цивілізації на чужині – такою була доля не одного українського інтелігента. Багато вчених здобували визнання в інших державах, та були непоміченими у рідних краях. Так склалось в житті  українця Івана Пулюя.

Геніальний учений, фізик, філософ і перекладач, громадський діяч і публіцист, професор  багатьох вишів Європи  народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів на Тернопільщині в заможній родині. Його батько, Павло Пулюй, був бургомістром міста. Усі гроші родина вкладала в освіту дітей. Юнак закінчив Тернопільську гімназію і продовжив навчатися у Греко-католицькій  духовній семінарії у Відні,  де на першому курсі самотужки переклав підручник з геометрії українською мовою. Цим його перекладацька діяльність не обмежилася. Спільно з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким Іван Пулюй переклав Святе Письмо. Уявіть лише розмаїття його захоплень! Навчаючись у духовній семінарії, він встигав відвідувати лекції з фізики, математики у Віденському університеті. Наука переважила і вирішила за нього! Юнак продовжив навчання на філософському факультеті університету. 1876-го Іван Пулюй захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» і здобув ступінь доктора фізики у Страсбурзі, опублікував статті про катодні промені. Учений отримав чимало дипломів та відзнак на міжнародних виставках. Саме у Страсбурзі Пулюй познайомився зі своїм однолітком Вільгельмом Рентгеном та студентом із Сербії Ніколою Теслою. Дослідження катодних променів  дуже захоплювали вченого. 1881-го він сконструював вакуумну трубку, що випромінювала саме їх. Згодом їх назвали Х-променями, а прилад – Pulujlampe – лампою Пулюя. Винахід отримав  нагороду на Паризькій виставці, почався серійний випуск. Це був попередник тих рентгенівських апаратів, якими за неприємних трафунків послуговується нині весь світ. Отож найбільш видатною науковою спадщиною геніального українського вченого є вивчення теорії рентгенівських променів, якщо  Рентгена знає увесь світ, то ім’я Івана Пулюя тільки здобуває обшири.

1901 року  Вільгельму Рентгену вручили першу в галузі фізики Нобелівську премію. Та на думку науковців, внесок  Рентгена у дослідження Х-променів є явно завищеним, оскільки він надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Іван Пулюй, навпаки, досліджував мікроскопічні процеси цього явища.

Надзвичайні здобутки зробив вчений у галузі молекулярної фізики. В електроніці удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, першим дослідив неонове світло. Ряд промислово  розвинених країн Європи запатентували розроблену Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів. З участю вченого збудовано декілька електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струмі.

Родина Івана Пулюя мешкала у Празі, де не було українських шкіл. Львівська газета «Діло» опублікувала оголошення,  у якому зазначалося, що сім’я шукає вчителя української мови для дітей на літній період. Живучи за кордоном, учений хотів, щоб його діти знали рідну мову.

Залишилися винаходи, почесті, нагороди, названі на його честь вулиці, навчальні заклади, встановлені пам’ятники та погруддя. Тож сьогодні маємо обов’язок згадати про видатного українського вченого, чий внесок у світову науку є по –справжньому ще неоцінений.

Всеволоду Нестайку - 95

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Всеволоду_Нестайку_95

«…Я все життя писав саме для дітей – писав з любов’ю, болем і тривогою». Ці слова належать  видатному класику української дитячої літератури, лауреату багатьох літературних премій, в тому числі відзнаки «Золотий письменник України», кавалеру ордена  князя Ярослава Мудрого Vст. , а найголовніше –  улюбленому письменнику багатьох поколінь українських дітей – Всеволоду Зіновійовичу Нестайку. Саме 30 січня виповнюється його ювілейна дата – 95 років від дня народження. Тож аби вшанувати творця казкової трилогії «В Країні Сонячних Зайчиків», повісті «Тореадори з Васюківки» та багатьох інших, не менш відомих повістей та оповідань,  (а їх у творчій скарбничці понад 30) у нашій бібліотеці проведено літературну мандрівку «Казковими стежками Країни Сонячних Зайчиків». Учасниками зустрічі були учні 4-Б класу Буського ЗЗСО №2 разом із своїми вчителями Лесею Тхорик та Софією Гнідець.  Галина Гораль розповіла про родину письменника, його життєву дорогу та літературну творчість, яка розпочалась із публікації першого оповідання в журналі «Барвінок».  Заслухались діти уривків із  творів: «Дивовижні пригоди в лісовій школі: Сонце серед ночі», та «Дивовижні пригоди в лісовій школі: Сонячний Зайчик і Сонячний Вовк», які їм зачитувала та коментувала Надія Островська. Учні були активними в обговоренні казкових персонажів і дуже влучно пояснювали, чому автор  саме так, а не інакше, називав своїх героїв. На основі почутого школярі створювали малюнки із зображеннями Сонячних та Місячних Зайчиків, проявляючи неабияку фантазію. На закінчення заходу переглянули  уривок із фільму «Тореадори з Васюківки», який створений за мотивами одноіменної повісті письменника. Цей фільм у 1968 році отримав Гра-прі на Міжнародному фестивалі у Мюнхені, а саму трилогію «Тореадори з Васюківки» 1979 року було внесено Міжнародною Радою з дитячої та юнацької літератури до Особливого Почесного  списку Г.-Х.Андерсена, «як один з найвидатніших творів сучасної літератури для дітей».

Щиро вдячні вчителям Лесі Тхорик та Софії Гнідець за активну участь у проведенні заходу.

Марусі Чурай - 400

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Марусі_Чурай_400

Хто вона, Маруся Чурай?!  Чи існувала вона насправді? Чи це збірний образ, створений народною фантазією та зафіксований у працях вчених, творах поетів та письменників? Відповісти важко…

«Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа…»

Легендарній піснетворці, українській Сафо 25 січня виповнилось 400 років. Народилась вона 1625 року в родині полкового осаула Гордія Чурая, який брав участь у повстанні проти польської шляхти та у битві під Кумейками 1637 року потрапив у полон. Згодом у Варшаві був страчений. Залишилась сиротою  його  тринадцятирічна донька Маруся, яка проживала  разом з матір’ю у селі на берегах Ворскли. Виростала справжньою красунею. З часом  між нею та полтавським хорунжим Григорієм Бобренком виникли романтичні стосунки. Чекала  його з війни чотири роки.  Та Гриць її зрадив,  Повернувшись з війни, одружився з Галею Вишняківною. Не могла Маруся пробачити зради, тож вирішила  жорстоко помститись…Отруїла Гриця. Свою журбу та біль виливала  у  піснях, яких налічують більше сорока.  За вчинене її приговорили до смертної кари – відсічення голови. Свідченням цього є документ, який досі зберігається  у матеріалах козацького законодавства XV- XVII ст. у Центральній науковій бібліотеці АН України. Коли у місцевому суді оголошували смертний вирок, прибув посланець Богдана Хмельницького з  буллою, в якій говорилось, що за заслуги її батька та за  чудові пісні, які вона створила, Марусю мають виправдати.  Та її душа не знала спокою. У 28 років померла. За однією з версій – у Полтаві від сухот, за іншою – у  монастирі на Московії.

 Половина пісень Марусі Чурай дійшла до нас завдячуючи невідомому бухгалтеру на прізвище Селегень, який записав їх у 1853 році у рукописний альбом з приписом,  що належать Марусі, дочці бравого полтавського урядника Гордія Чурая. Серед них «Засвіт встали козаченьки», «Грицю, Грицю до роботи», «Віють вітри, віють буйні», «Ішов милий горонькою»,  «На городі верба рясна» та інші. Багато пісень до нас не дійшло, інші вже стали народними. Володіла чудовим голосом. Створювала не лише текст, але й мелодію.

Багато матеріалів, присвячених Марусі Чурай, зібрав Квітка-Основ’яненко, але вони були загублені разом з архівом. У середині ХІХ ст. Марусі Чурай присвятив свій твір Г. Бораковський. Відома також віршована драма В. Самійленка «Маруся Чураївна», Л. Боровиковського «Чарівниця»,  С. Руданського вірш «Розмай», поема Б.Олійника «До тієї чарівниці», повість О,Кобилянської «У неділю рано зілля копала», п’єса М. Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», історичний роман Ліни Костенко «Маруся Чурай», який удостоєний Шевченківської премії.

 Тож хто вона насправді ця Маруся Чурай? Дати ствердну відповідь поки що неможливо. Доки не будуть знайдені відповідні архівні матеріали, все, що стосується Марусі Чурай, межує з легендою.

Марія Примаченко.Творю на радість людям

 

Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

Марія_Примаченко

«Я люблю сонячні квіти тому, що людей люблю. Творю на радість, на щастя людям…». Ці слова належать видатній українській мисткині, Народному художнику України, лауреату Шевченківської премії, феноменальній художниці Марії Оксентіївні Примаченко. Народилась вона 12 січня 1909 року  в селі Болотня на Київщині у талановитій селянській родині. Батько був теслею-віртуозом, якому найбільшу втіху приносило різьбярство, мати – знаною вишивальницею, а бабуся –  знаною писанкаркою. Марійка із захватом спостерігала, як звичайні речі в руках її рідних набували краси. Перехворівши в дитинстві на поліомієліт, вона не могла повноцінно пересуватися. Через що змушена була залишити школу та ходити  на милицях до кінця життя. Вміння бачити прекрасне у природі, любов до навколишнього світу розкрили її талант до малювання. Її творчий світ з особливою фауною та флорою запам’ятається кожному, хто хоч раз бачив її картини. Створені нею фантастичні звірі, принесли  їй світове визнання. Доля не була прихильна до мисткині. Важкі операції, тривале лікування, загибель коханого чоловіка на війні, самотнє материнство не змусили її полишити улюблену справу. За життя вона створила понад 800 полотен.

У місті Іванкові, що на Київщині,  у 1992 році було відкрито історико-краєзнавчий музей, де найвідомішою частиною колекції були художні твори Марії Примаченко, виконані у жанрі наївного мистецтва. Та 25 лютого 2022 року внаслідок російської агресії будівля музею була знищена. Із палаючого будинку вдалося винести короб із полотнами художниці, що дало можливість уберегти частину безцінного національного скарбу.

Аби більше дізнатись про велику художницю, рекомендуємо своїм користувачам прочитати такі книжки:

Рубан М. Марія Примаченко. -  К: «Агенція «ІРІО»,2020.- 128 с.:іл. -  (Видатні українці).

Тараторіна С. Оця Марія звірів малювала. – К.: «Видавництво», 2020.- 68с.

Це зробила вона. – К.: «Видавництво»,2018. – 104с.