#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська
#Марусі_Чурай_400
Хто вона, Маруся
Чурай?! Чи існувала вона насправді? Чи
це збірний образ, створений народною фантазією та зафіксований у працях вчених,
творах поетів та письменників? Відповісти важко…
«Ця дівчина не
просто так, Маруся.
Це – голос наш. Це
– пісня. Це – душа…»
Легендарній
піснетворці, українській Сафо 25 січня виповнилось 400 років. Народилась вона
1625 року в родині полкового осаула Гордія Чурая, який брав участь у повстанні
проти польської шляхти та у битві під Кумейками 1637 року потрапив у полон.
Згодом у Варшаві був страчений. Залишилась сиротою його тринадцятирічна донька Маруся, яка проживала разом з матір’ю у селі на берегах
Ворскли. Виростала справжньою красунею. З часом
між нею та полтавським хорунжим Григорієм Бобренком виникли романтичні
стосунки. Чекала його з війни чотири
роки. Та Гриць її зрадив, Повернувшись з війни, одружився з Галею
Вишняківною. Не могла Маруся пробачити зради, тож вирішила жорстоко помститись…Отруїла Гриця. Свою журбу
та біль виливала у піснях, яких налічують більше сорока. За вчинене її приговорили до смертної кари –
відсічення голови. Свідченням цього є документ, який досі зберігається у матеріалах козацького законодавства XV- XVII ст. у Центральній науковій
бібліотеці АН України. Коли у місцевому суді оголошували смертний вирок, прибув
посланець Богдана Хмельницького з буллою, в якій говорилось, що за заслуги її
батька та за чудові пісні, які вона
створила, Марусю мають виправдати. Та її
душа не знала спокою. У 28 років померла. За однією з версій – у Полтаві від
сухот, за іншою – у монастирі на
Московії.
Половина пісень
Марусі Чурай дійшла до нас завдячуючи невідомому бухгалтеру на прізвище
Селегень, який записав їх у 1853 році у рукописний альбом з приписом, що належать Марусі, дочці бравого
полтавського урядника Гордія Чурая. Серед них «Засвіт встали козаченьки»,
«Грицю, Грицю до роботи», «Віють вітри, віють буйні», «Ішов милий горонькою», «На городі верба рясна» та інші. Багато пісень
до нас не дійшло, інші вже стали народними. Володіла чудовим голосом.
Створювала не лише текст, але й мелодію.
Багато матеріалів, присвячених Марусі Чурай, зібрав
Квітка-Основ’яненко, але вони
були загублені разом з архівом. У середині ХІХ ст. Марусі Чурай присвятив свій
твір Г. Бораковський. Відома також віршована драма В. Самійленка «Маруся
Чураївна», Л. Боровиковського «Чарівниця»,
С. Руданського вірш «Розмай», поема Б.Олійника «До тієї чарівниці»,
повість О,Кобилянської «У неділю рано зілля копала», п’єса М. Старицького «Ой,
не ходи, Грицю, та й на вечорниці», історичний роман Ліни Костенко «Маруся
Чурай», який удостоєний Шевченківської премії.
Тож хто вона
насправді ця Маруся Чурай? Дати ствердну відповідь поки що неможливо. Доки не
будуть знайдені відповідні архівні матеріали, все, що стосується Марусі Чурай,
межує з легендою.
Немає коментарів:
Дописати коментар