Івану Липі - 160

   24 лютого минає 160 років від дня народження  українського громадсько - політичного діяча, лікаря, співзасновника товариства «Братство Тарасівців»,   члена української партії    соціалістів - самостійників, міністра віросповідань УНР ─ Івана Липи. Народився  в Керчі в убогій міщанській родині.

     По материнській лінії походив з козаків, котрі у визвольних змаганнях воювали на боці гетьмана Івана Мазепи.

     Навчався у церковно ─ парафіяльній школі при грецькій церкві. Після успішного закінчення школи навчався у Керченській чоловічій гімназії. Проявив себе здібним учнем, чудово оволодів грецькою мовою. Згодом вступає на медичний факультет Харківського університету. Тут у 1891 році разом з Б. Грінченком та М. Міхновським засновує товариство «Братство Тарасівців», метою якого є поширення народовольчих ідей Т. Шевченка та боротьба за національне визволення. У 1893 році члени товариства були арештовані.

     Іван Липа перебував тринадцять місяців в ув`язненні та ще три роки поспіль під наглядом поліції в Керчі.

     1897 року завершує навчання медицини у Казанському університеті. Згодом працює лікарем на Херсонщині та Полтавщині.

     У 1904-1905 роках своїм коштом побудував лікарню у місті Дальник для незаможних верств населення.

     До 1918 року проживав в Одесі, де займався лікарською практикою. Тут він одружився з народною вчителькою, українським філологом Марією Шепель ─ Шепеленко. Разом з нею в Одесі організував видавництво «Одеська літературна спілка», видавав альманах «Багаття», друкувався в українських часописах «Діло», «Народ», «Правда», «Зоря», «Літературний науковий вісник», «Українська хата».

     Іван Липа писав поезії, оповідання, нариси, казки, спомини. Залишив велику епістолярну спадщину. Його відомі збірки «Оповіді про смерть, війну і любов», «Тринадцять притч» та інші свідчать про його літературну обдарованість. Свій найкращий твір «Острови самотності» Іван Липа присвятив своїй дружині Марії, яка померла від менінгіту в 1935 році, так  більше не побачивши ні сина, ні чоловіка.

     В Одесу до Івана Липи часто приїздили М. Вороний, О. Маковей, Гнат            Хоткевич,  О.Олесь, Г.Чупринка.

     І. Липа тісно співпрацює з одеською «Просвітою». 1917 року призначений українським комісаром Одеси. Тут він заснував українське видавництво «Народний стяг», де друкувались твори рідною мовою.

     Письменник любив дітей, він вважав справу національного виховання основою в навчальному процесі. З виховною метою писав свої казки, притчі, оповідання, бажаючи прищепити дітям духовні надбання. Згодом І. Липа переїжджає до Києва. З 1919 року входить до партії соціалістів - самостійни-ків. Займає  чільні посади в уряді УНР.

     Як міністр культів і віросповідань УНР звертався до духовенства та службовців духовного відомства з циркуляром, який зобов`язував вести усе церковне діловодство, особливо метричні книги, тільки українською мовою.

     У 1920 році І. Липа входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР. Деякий час займав пост міністра охорони здоров`я.

     В силу політичних обставин у 1922 році переїхав разом з сином Юрієм до Львова, дружина Марія залишилась в Одесі. Син вступив до Познаньського університету, де вивчав медицину.

     Іван Липа оселився у Винниках, де проводив життя поза політикою. Тут він займався медичною практикою у будинку Марії Лозовської. Часто переслідувався польською поліцією, бо не мав дозволу від  тодішньої влади на працю.

     У Винниках мешкав Іван Огієнко, який товаришував з доктором і високо цінував його як письменника та висококваліфікованого спеціаліста. В цей час з-під пера І. Липи виходять новели «Кара» та «Утоплена», про які його син Юрій писав, що вони виткані, ніби блакитним цвітом.

     З 1919 року хворів на рак шлунка. Помер 15 листопада 1923 року у Винниках. Ховав його, православного християнина, греко-католицький священник, декан Григорій Гірняк з дозволу митрополита о. Андрея Шептицького.

Я люблю читати

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Валентинів_День

В  День св.Валентина прийнято, що  закохані вітають одне одного, даруючи квіти, солодощі, а ще й валентинки з самими найтеплішими словами побажань.  Почуття любові можна проявляти по-різному і у різному віці.  Особливою є любов до читання книжок, у яких кожен знайде відповіді на самі  сокровенніші питання. Тож запрошуємо своїх читачів оглянути літературу, представлену на книжковій виставці «Перші чисті почуття»…

Івану Пулюю-180

 

#Бібліотека_для_дітей_міста_Буська

#Івану_Пулюю_180

Необхідність залишати рідну землю і збагачувати скарбницю знань нашої цивілізації на чужині – такою була доля не одного українського інтелігента. Багато вчених здобували визнання в інших державах, та були непоміченими у рідних краях. Так склалось в житті  українця Івана Пулюя.

Геніальний учений, фізик, філософ і перекладач, громадський діяч і публіцист, професор  багатьох вишів Європи  народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів на Тернопільщині в заможній родині. Його батько, Павло Пулюй, був бургомістром міста. Усі гроші родина вкладала в освіту дітей. Юнак закінчив Тернопільську гімназію і продовжив навчатися у Греко-католицькій  духовній семінарії у Відні,  де на першому курсі самотужки переклав підручник з геометрії українською мовою. Цим його перекладацька діяльність не обмежилася. Спільно з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким Іван Пулюй переклав Святе Письмо. Уявіть лише розмаїття його захоплень! Навчаючись у духовній семінарії, він встигав відвідувати лекції з фізики, математики у Віденському університеті. Наука переважила і вирішила за нього! Юнак продовжив навчання на філософському факультеті університету. 1876-го Іван Пулюй захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» і здобув ступінь доктора фізики у Страсбурзі, опублікував статті про катодні промені. Учений отримав чимало дипломів та відзнак на міжнародних виставках. Саме у Страсбурзі Пулюй познайомився зі своїм однолітком Вільгельмом Рентгеном та студентом із Сербії Ніколою Теслою. Дослідження катодних променів  дуже захоплювали вченого. 1881-го він сконструював вакуумну трубку, що випромінювала саме їх. Згодом їх назвали Х-променями, а прилад – Pulujlampe – лампою Пулюя. Винахід отримав  нагороду на Паризькій виставці, почався серійний випуск. Це був попередник тих рентгенівських апаратів, якими за неприємних трафунків послуговується нині весь світ. Отож найбільш видатною науковою спадщиною геніального українського вченого є вивчення теорії рентгенівських променів, якщо  Рентгена знає увесь світ, то ім’я Івана Пулюя тільки здобуває обшири.

1901 року  Вільгельму Рентгену вручили першу в галузі фізики Нобелівську премію. Та на думку науковців, внесок  Рентгена у дослідження Х-променів є явно завищеним, оскільки він надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Іван Пулюй, навпаки, досліджував мікроскопічні процеси цього явища.

Надзвичайні здобутки зробив вчений у галузі молекулярної фізики. В електроніці удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, першим дослідив неонове світло. Ряд промислово  розвинених країн Європи запатентували розроблену Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів. З участю вченого збудовано декілька електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струмі.

Родина Івана Пулюя мешкала у Празі, де не було українських шкіл. Львівська газета «Діло» опублікувала оголошення,  у якому зазначалося, що сім’я шукає вчителя української мови для дітей на літній період. Живучи за кордоном, учений хотів, щоб його діти знали рідну мову.

Залишилися винаходи, почесті, нагороди, названі на його честь вулиці, навчальні заклади, встановлені пам’ятники та погруддя. Тож сьогодні маємо обов’язок згадати про видатного українського вченого, чий внесок у світову науку є по –справжньому ще неоцінений.